З ДНЕМ МАТЕРІ, НЕНЬКО-УКРАЇНО!
Немов озера, сині її очі,
І чиста, мов кришталь, її душа.
Як білий світ вкриє серпанок ночі,
Крилом зігріє діточок-пташат.
Єдина путь нам випала із вами,
Одна любов, одне життя, один політ.
Ми станем величавими птахами,
Птицями гордими, із вольових порід.
Вона й у смутку пригорне до себе,
Жалю і болей візьме половину.
Її думки, що чуло тільки небо,
Не чули ми. І в цьому є провина.
А хтось шукає лише вітру в полі
І сиротою швендяє по світу.
Чого ж ти бродиш? Була Божа воля:
Вкраїна – мати, ми вкраїнські діти.
Зріктися Матері? Хіба це є не гріх?
Вона ж не наркоманка, не п’яниця.
Лиш стала жертвою диктаторських утіх,
Пройшла таке, що нам і не насниться.
Ми маємо царя у голові,
А совість наша має гострі зуби,
Ми знаємо, що ненька, хоч в крові,
Хоч змучена, але і досі любить.
Дбала про нас усіх ще з тої ери,
Напевно, ще в епоху неоліту.
Може, це старість стукає у двері,
Зараз про Маму мають дбати діти.
Й вона воскресне. Зашепчуть поля,
Прийде весна із першими птахами,
Бо тіло Неньки – це її земля.
Ну а душа? Душа живе між нами.
Автор: Альона Кабалюк
